Відомий захисник Сергій Беженар має великий досвід виступів за національну збірну України. Також Сергій захищав кольори київського “Динамо” та дніпропетровського “Дніпра”. Нині 34-річний гравець грає за команду “Факел” (Івано-Франківськ). Нещодавно Беженар побував у Чернівцях, де з ним розмовляв наш кореспондент.
– Сергію, що ти можеш сказати про івано-франківський “Факел”?
– За колектив Сергія Пташника виступають переважно молоді гравці, які сподіваюся, у майбутньому стануть справжніми майстрами. Я ж намагатимуся допомогти юним хлопцям цінними порадами. Те, що потрапив до Івано-Франківська, не жалкую. Бо “Факел” має непогані перспективи. До речі, я міг опинитися на Західній Україні ще три роки тому. Мене запрошували до львівських “Карпат”. Однак з певних причин до галицької команди перейти не вдалося.
– Напередодні другого кола чемпіонату 94/95 ти перейшов з дніпропетровського “Дніпра” до київського “Динамо”. Знаю, що у тебе також була можливість опинитися у Москві…
– Мене запрошували до московського “Торпедо”. Однак вирішив поїхати у “Динамо”. До речі, разом зі мною у Києві опинилися ще кілька дніпропетровців – Юрій Максимов (його кликали до московського “Динамо”), Євген Похлебаєв, Сергій Коновалов. Трохи раніше став гравцем “Динамо” Дмитро Михайленко. Пишаюся тим, що виступав в уславленому клубі. Звісно, пам’ятаю і поєдинки за національну збірну України, яка на рівних грала із титулованими командами.
– А як склалася доля після того, як ти залишив “Динамо”?
– Певний час довелося грати за кордоном. Зокрема захищав кольори клубу “Мехелен”. Бельгійський період футбольної кар’єри запам’ятався тим, що грав під орудою видатного грузинського футболіста 70-80-х років Давида Кіпіані. Побував і в Туреччині. Там виступав за команду “Ерзурум”, яка у підсумку посіла чотирнадцяте місце. Спортивна доля закидала мене до Росії (“Чорноморець”, Новоросійськ) та Казахстану (“Актобе-Ленто”). І все ж, рідними для себе вважаю “Дніпро” і “Динамо”. Бо саме в цих командах пройшли мої кращі футбольні роки.
– Колись у складі дніпропетровського “Дніпра” ти виступав проти нашої “Буковини”. Які враження залишилися від тих поєдинків?
– На початку 90-х років у Чернівцях була сильна команда. Не дивно, що “Дніпру” у матчах проти “Буковини” очки давалися важко. На жаль, нині на Буковині немає навіть колективу першої ліги. Мені важко судити, чому так сталося. Однак бажаю чернівчанам знову отримати великий футбол.
– До речі, цього року ходили розмови про твій переїзд до Чернівців…
– Не розумію звідки взялися чутки. На контакт зі мною представники чернівецької команди не виходили.
– Чи задоволений ти своєю футбольною кар’єрою?
– Частково. На жаль, мені у складі національної збірної України не вдалося зіграти у жодному фінальному турнірі чемпіонатів світу і Європи. А так, усе у кар’єрі футболіста склалося добре. Щобільше, моїми наставниками у різний час були Валерій Лобановський, Євген Кучеревський, Микола Павлов.
Олексій МАМЧУК
Источник: fanat.com.ua